Випадок Казахстану: Як Назарбаєв Вирішував "Дилему Диктатора" за Допомогою Ресурсів та Партії

Сучасні авторитарні лідери часто проводять вибори, але не для чесної конкуренції, а для зміцнення своєї влади. Як пояснює Масаакі Хігашідзіма у книзі "Дилема диктатора на виборчій дільниці", такі лідери стикаються з проблемою: потрібно забезпечити собі перемогу, але водночас зберегти хоча б видимість чесних виборів, щоб виглядати легітимно. Занадто грубі фальсифікації можуть викликати протести, а надто чесні вибори — призвести до програшу. Розглянемо, як Нурсултан Назарбаєв у Казахстані намагався вирішити цю дилему, поєднуючи контроль над економікою та політичну організацію.

Згенеровано ChatGPT

Казахстан та Киргизстан: Спільний Старт, Різні Шляхи

Хігашідзіма порівнює Казахстан та Киргизстан, які мали схоже пострадянське минуле, суспільство та економіку. Проте їхні шляхи розійшлися: Назарбаєв зумів збудувати стабільний авторитарний режим, що використовував вибори для зміцнення влади, тоді як киргизький режим був повалений саме внаслідок виборчих маніпуляцій та протестів ("Тюльпанова революція"). Це порівняння допомагає зрозуміти, які стратегії виявилися ефективнішими.

Ранній Етап: Відносний Плюралізм та Перші Маніпуляції (1990-ті)

На початку незалежності політичне життя Казахстану було більш різноманітним. Існували різні громадські рухи, політичні групи, а регіональні лідери мали певну самостійність. Назарбаєв ще не мав повного контролю. В цей період режим вже використовував певні методи маніпуляцій: чинився тиск на опозиційних активістів, їм заважали проводити зустрічі з виборцями, іноді навіть вдавалися до таких заходів, як відключення електрики під час їхніх зборів.

Зміна Стратегії: Ставка на "Мобілізаційні Можливості"

З часом Назарбаєв змінив стратегію. Замість того, щоб покладатися лише на прямі маніпуляції та фальсифікації, він почав розбудовувати те, що Хігашідзіма називає "мобілізаційними можливостями" — здатність залучати підтримку населення іншими шляхами. Теорія полягає в тому, що якщо диктатор може забезпечити лояльність через економічний розподіл (роздачу "пряників") та сильну партійну структуру, йому менше потрібно вдаватися до грубих фальсифікацій.

Економічне Маневрування: Нафта та Газ як Політичний Ресурс

Казахстан, багатий на нафту та газ, став яскравим прикладом використання економічного маневрування. Назарбаєв поступово встановив жорсткий контроль над природними ресурсами країни, усунувши впливових конкурентів у цій сфері (як міністра нафти Чердабаєва). Це дало йому величезні фінансові можливості.

• Як це працювало? Доходи від експорту ресурсів дозволяли фінансувати соціальні програми, підвищувати зарплати та пенсії перед виборами, інвестувати в інфраструктуру в лояльних регіонах. Це створювало у населення відчуття стабільності та покращення життя, пов'язане з правлінням Назарбаєва, і зменшувало потребу в прямому примусі чи фальсифікаціях. Хоча місцева влада мала певну свободу у витратах на освіту чи медицину, центр жорстко контролював основні доходи.

Розбудова Партії Влади: "Нур Отан" як Інструмент Контролю

Паралельно Назарбаєв консолідував владу через політичну партію. Якщо на початку 1990-х пропрезидентські сили були слабкими, то шляхом злиттів та цілеспрямованої політики була створена партія "Нур Отан", яка стала домінуючою.

• Як це працювало? "Нур Отан" використовувала адміністративний ресурс (вплив чиновників) та фінансові можливості для мобілізації виборців. Місцеві керівники (акіми), керівники держустанов, лікарень, шкіл були зацікавлені демонструвати лояльність, забезпечуючи підтримку партії та президента серед підлеглих та місцевого населення.

Опозиція: Фрагментація та Слабкість

Водночас опозиційні сили в Казахстані слабшали через внутрішні розбіжності, брак фінансів та постійний тиск з боку влади. Це ускладнювало для них можливість конкурувати з потужною провладною машиною.

Результат: Стабільність через Мобілізацію

Поєднання контролю над економічними ресурсами та сильної правлячої партії дозволило режиму Назарбаєва забезпечувати переконливі перемоги на виборах, зменшивши залежність від найбільш грубих та очевидних фальсифікацій. Хоча звинувачення в порушеннях лунали й надалі, режим підтримував видимість легітимності. Перехід до пропорційної виборчої системи також міг бути частиною цієї стратегії, оскільки вона іноді сприймається як більш демократична, хоча й там можливі маніпуляції (наприклад, через високий прохідний бар'єр).

Висновок: Казахстанський Шлях Вирішення "Дилеми Диктатора"

Випадок Казахстану під керівництвом Назарбаєва демонструє, як авторитарний лідер може вирішувати "дилему диктатора". Замість ставки виключно на маніпуляції та фальсифікації, була створена потужна система мобілізації підтримки населення через економічні стимули ("економічне маневрування") та централізовану партійну структуру. Це дозволило досягати бажаних результатів на виборах, знижуючи ризики протестів чи втрати міжнародного визнання, які часто супроводжують надто очевидні фальсифікації.

Як підкреслює Хігашідзіма, здатність диктатора мобілізувати підтримку через економічний розподіл робить вибори менш залежними від грубих порушень. Приклад Казахстану підтверджує цю тезу, водночас показуючи складну взаємодію між економічними ресурсами, політичними інститутами та стратегіями утримання влади в сучасних автократіях.