Нерівні Важелі Впливу: Як Підхід Трампа до України та Росії Ставить під Сумнів Американську Держполітику

Використання важелів впливу – як позитивних, так і негативних – для зміни поведінки інших держав завжди було невід'ємною частиною американської зовнішньої політики. Для президента Дональда Трампа застосування тиску задля просування інтересів США є природним інстинктом. Однак у спробах покласти край війні в Україні – задекларованому пріоритеті – його адміністрація демонструє разючу нерівномірність: жорсткий тиск на Київ контрастує з помітною обережністю щодо Москви. Така асиметрія ставить під сумнів ефективність обраної стратегії.

Ця стаття аналізує, як адміністрація Трампа використовує інструменти американського впливу стосовно України та Росії. Вона розглядає конкретні приклади тиску на Київ, відсутність аналогічного жорсткого підходу до Москви попри наявні вразливості Кремля, та оцінює, наскільки такий незбалансований підхід може сприяти досягненню декларованої мети – завершенню війни на прийнятних для США та їхніх союзників умовах.

Тиск на Україну та його наслідки

Стосовно України підхід Трампа був прямим і жорстким. Він наполягав на укладенні угоди щодо доступу США до українських рідкісноземельних мінералів на вкрай вигідних умовах. Щоб схилити Київ до згоди, Вашингтон пішов на безпрецедентний крок – призупинення військової та розвідувальної допомоги. Це рішення мало негайні наслідки на полі бою: воно обмежило здатність України захищатися від російських ракетних ударів та стримувати наступи росіян, зокрема в районі Курська, де українські сили раніше досягли успіху. Інститут вивчення війни (ISW) відзначив "помітну" кореляцію між припиненням обміну розвідданими та початком колапсу Курської операції.

Тиск на слабшу сторону, залежну від американської допомоги, спрацював. Хоча Київ спочатку опирався ідеї тимчасового перемир'я без надійних гарантій безпеки, зрештою він погодився на пропозицію адміністрації Трампа. В обмін на це військова та розвідувальна допомога була відновлена.

Підхід до Росії – відсутність жорсткого тиску

На противагу цьому, тиск на сильнішу сторону – Росію – виглядає зовсім інакше. Володимир Путін, вочевидь, намагається уникати прямої відмови Трампу, але його згода є радше формальною. Погоджуючись із самою ідеєю перемир'я, він висунув неприйнятні умови: припинення військової допомоги Україні та заборона на відновлення її військового потенціалу, без жодних дзеркальних обмежень для Росії.

Хоча держсекретар Марко Рубіо заявив, що згода України "передала м'яч" на поле Росії, відповідь Путіна була у стилі "так, але...". Він погодився лише на обмежене припинення атак на енергетичну інфраструктуру та в Чорному морі, обумовивши це скасуванням низки санкцій, включно з підключенням російських банків до SWIFT. Навіть така часткова угода дозволяє Росії продовжувати наступ на суходолі, водночас отримуючи перепочинок від болючих українських ударів по нафтовій інфраструктурі.

Потенціал США та вразливості Росії

Попри обережність Трампа, США мають значні важелі впливу на Росію, яка насправді є досить вразливою. За час повномасштабної війни вона зазнала понад 700 000 вбитими та пораненими і втратила значну частину бронетехніки. Її економіка страждає від 21% процентних ставок та двозначної інфляції. Країна пережила серйозний "відтік мізків" і демонструє залежність від північнокорейських солдатів та іранських дронів і ракет, що навряд чи свідчить про силу. Здатність Путіна вести війну ще рік-два не є беззаперечною, особливо якщо він усвідомить, що відмова від миру призведе до посилення довгострокової підтримки України з боку США.

Якщо Трамп справді прагне завершити війну, йому доведеться застосувати реальний тиск на Путіна. Погрози вторинними тарифами на нафту – крок у правильному напрямку, але наразі надто розпливчастий. Путін має повірити, що США готові не лише продовжувати, а й нарощувати підтримку України у відповідь на його непоступливість. Посилення військової допомоги Києву та чіткий сигнал про намір використати $300 мільярдів заморожених російських активів на користь України могли б стати переконливими аргументами.

Звісно, дієва стратегія має поєднувати тиск та стимули. Трамп міг би запропонувати Путіну скасування санкцій, відновлення американського бізнесу в Росії, розмороження активів чи коригування сил НАТО в обмін на прийнятний мир. "Прийнятний мир" мав би гарантувати суверенітет України, її шлях до ЄС, передбачати лише незначні територіальні поступки (бажано через референдум під міжнародним контролем) та реальні гарантії безпеки (наприклад, через миротворців, а в разі порушення угоди Росією – членство України в НАТО).

Іронія полягає в тому, що Дональд Трамп, зі своєю схильністю до угод та тиску, дійсно міг би посприяти завершенню війни. Однак для цього йому потрібно застосовувати американські важелі впливу – у координації з європейцями, які контролюють значну частину заморожених активів РФ, – не лише до слабшої сторони конфлікту, а й до сильнішої. Доки тиск залишатиметься асиметричним, Путін не матиме справжніх стимулів шукати вихід з війни, а декларовані цілі американської політики ризикують залишитися нереалізованими.

Джерела:

Нерівні Важелі Впливу: Як Підхід Трампа до України та Росії Ставить під Сумнів Американську Держполітику

Останні пости

コメント

Нерівні Важелі Впливу: Як Підхід Трампа до України та Росії Ставить під Сумнів Американську Держполітику

Випадок Казахстану: Як Назарбаєв Вирішував "Дилему Диктатора" за Допомогою Ресурсів та Партії

Як Закони Стають Зброєю: Маніпуляції Виборчим Законодавством в Автократіях